Екстремальні сплави, скелі, прозоре озеро: як, де і за скільки можна відпочити на Первомайщині
-
-
>
-
>
-
>
2757
Мигія – село розташоване за 10 кілометрів від Первомайська на березі Південного Бугу, відоме не лише стародавньою історією, гранітними скелями та дивовижними краєвидами, а й екстремальними сплавами. Цю місцевість давно облюбували любителі рафтингу, слалому та байдарок, бо тут Південний Буг через скелясті береги перетворюється на бурхливу річку.
Щоб дізнатися, які послуги пропонують кемпінги та бази відпочинку, чим приваблює ця місцевість туристів та, як змінилася сфера відпочинку з початку повномасштабного вторгнення, кореспондентка Район.Буг відправилася у дводенну подорож на Первомайщину та вперше сплавилася на рафті.
Мигія доволі велике село, де працює школа, сільська рада, відділення «Укрпошти», бази відпочинку, магазини, у яких можна купити все – від овочів прямо з городу до тортів, які везуть з Миколаєва, і домашніх тапочок. Крім того, в центрі села є декілька кафе, банкомат, аптека.
На узбіччі траси, яка проходить через село, стоять білборди, які закликають на рафтинг. Тож знайти контакти тих, хто організовує сплави, можна не тільки в інтернеті. На воротах та парканах обійсть можна побачити оголошення про здачу в оренду кімнат.
По сусідству з хатами стоять двоповерхові будівлі готелів. У деяких дворах, де здають в оренду кімнати для відпочивальників, та вздовж берега річки побудовані альтанки під навісом з очерету, дерев’яні лавочки, невеликі волейбольні майданчики та облаштовані зони для пікніків.
Рафтинг на порогах Південного Бугу
Першим пунктом дводенної подорожі став рафтинг-кемп. Інструктаж перед швидкісним сплавом по Південному Бугу проходив на одному з дворів, де обладнаний табір. Перед цим видали шолом та рятувальний жилет. Правила безпеки на воді проводив інструктор Костя. Він розповів, як правильно тримати весло та гребти.
Перед цим Костя запропонував покласти мобільний та речі у мішок зі щільного поліетилену, аби не намочилися під час подорожі. До речі, на рафтинг варто взяти змінний одяг, бо під час проходження порогів хвиль не уникнути. Тож після захоплюючого сплаву доведеться переодягатися в сухий одяг.
«Не бійтеся, головне правильно гребіть і не кидайте весло», — підбадьорив Костя перед подорожжю.
За словами інструктора, у Мигії чимало кемпінгів та готелів на будь-який смак та гаманець.
«У цьому готелі є басейн, сауна, а ось тут ще й бенкетний зал, де можна святкувати», — розповідає він, вказуючи на лівий берег річки, де розмістилися будівлі, шале, дерев’яні пірси, шезлонги під парасольками. На правому березі, який поріс деревами та чагарником співають пташки.
За словами інструктора, найкращий відпочинок — у наметах на островах Південного Бугу, без мобільного інтернету та подалі від людей.
«На Радоновому озері ще непогано поплавати. Воно дуже глибоке, на середині – десь понад 30 метрів. На дні озера є затоплені екскаватори та трактори, які робочі не встигли забрати з кар’єру, бо він заповнився водою за одну ніч», — розповідає він.
У цей час ми підпливаємо до кам’янистого порогу, течія посилюється, з води виглядають валуни. Поріг не дуже крутий, але човен декілька разів підкидає на хвилях, та він майже налітає на каміння, хочеться заплющити очі, але вправний інструктор справляється з керуванням і човен вже знову на воді.
За словами інструктора, цей поріг доволі просто пройти, він саме для тих, хто вперше на рафтингу. Костя з дитинства плаває на човні. Він народився та до минулого року жив у невеликому селі Куріпчине, розташованому неподалік від Мигії. До повномасштабного вторгнення там проживали 130 людей.
«Коли війна почалася, місцеві виїздили хто куди. Хтось за кордон подався, інші – у великі міста, а я сюди переїхав. Тут хоч роботу можна знайти», — поділився він.
Наразі хлопець підробляє інструктором з рафтингу в одному з клубів, який надає послуги з організації сплавів.
Наша трохи екстремальна подорож Південним Бугом продовжувалася пів години й коштувала 250 гривень. Взагалі вартість сплаву залежить не тільки від тривалості та кількості порогів, які доведеться подолати, а й додаткових послуг. Так, тригодинний сплав з проходженням декількох порогів коштуватиме 650 гривень.
Але якщо ви плануєте ще додатково переночувати у рафтинг-кемпі, зайнятися роуп-джампінгом — стрибати з «тарзанки», побувати на гранітних скелях, поплавати в озері, замовити обід чи сніданок, то заплатити доведеться 800-1300 гривень. Дводенний рафтинг-тур обійдеться у 2200-2600 гривень.
Блакитне озеро на місці гранітного кар’єру
Другим пунктом подорожі стало Радонове озеро, яке утворилося на місці кар’єру, де колись добували граніт. Назву озеро отримало через те, що у його воді виявили вміст газу – радону. Він немає кольору та запаху та утворюється при розпаді радію, який міститься, наприклад, у граніті. Але місцеві до цього ставляться трохи скептично, мовляв, невідомо, скільки того радону у воді є.
Від околиці Мигії до озера веде ґрунтова дорога, чим ближче до водойми, тим складніше її подолати на авто. Озеро розташоване на території Національного природного парку «Бузький Гард», тож асфальтовану дорогу тут не можна обладнати. Деякі відпочивальники, щоб не долати на транспорті круті спуски та підйоми залишають автомобілі на імпровізованому майданчику неподалік від Протичанської скелі. Ця гранітна скеля цікавить не лише скелелазів, а й тих, хто шукає незвичну зону для фотосесій.
Дорогою до озера можна побачити інформаційні білборди про парк та правила поведінки на його території, і ще здаля милуватися блакитною гладдю водойми. На шляху до озера та біля нього не видно сміття, недопалків чи пустих пластикових пляшок.
Сліди перебування відпочивальників вчасно прибирають або люди дотримуються правил. Над дорогою, яка веде до водойми, нависають великі кам’яні брили, які блищать на сонці. Їх вид захоплює, але стає моторошно від думки, що валун може обвалитися на дорогу.
Біля озера є невеликий пляж, дерев’яні бесідки, декілька імпровізованих кабінок для переодягання та кафе. Вода в озері доволі прохолодна, блакитного кольору та прозора, а відпочивальників у будні, на відміну від вихідних, небагато. Ті, хто не хоче плавати, для прогулянки по озеру можуть орендувати у пункті прокату sup-борд, катамаран чи надувний човен.
Кемпінг біля скелі та подалі від метушні
На зворотному шляху з озера в село вдалося поспілкуватися з адміністраторкою кемпінгового містечка «Рrotych» Ніною Талпою. Кемпінгове містечко біля Протичанської скелі відкрили ще влітку 2017 року. До цього тут були хащі та приміщення, які побудували, коли працював гранітний кар’єр. Адміністрація містечка розчистила хащі, на їх місці створили наметове містечко.
«Тоді у нас були найпростіші душі та туалети. Ми здавали намети та місця під них. При цьому кожного року облаштовували щось нове»,— розповідає Ніна.
Так було до лютого 2022 року. Після початку повномасштабного вторгнення всі намети кемпінг віддав бійцям місцевої ТРО.
«Влітку після вторгнення ми майже не працювали. А вже у 2023 році трохи переобладнали містечко та ризикнули відкритися. Але вирішили не купувати намети, а зробити відпочинок більш комфортним. Тим більш, кемпінгових містечок вже багато, і нам треба було шукати нові пропозиції відпочинку», — розповідає адміністраторка.
Так у містечку залишилися великі намети — шатра, які військовим не підійшли, й з’явилися модульні будинки.
Містечко розташоване на території двох парків: «Бузького Гарду» та регіонального ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя», з якими кемпінг має угоди. За правилами, тут не можна проводити масштабне будівництво, рити котловани, заливати фундамент. Тому адміністрація кемпінгу обрала модульні будинки на палях.
Так, у «Рrotych» встановили сім будиночків, які мають попит серед відпочивальників.
Минулого року у Мигію почали приїздити на відпочинок ті, хто до війни віддавав перевагу Кінбурнській косі або одеським пляжам, але через обстріли відмовилися від звичних місць. За словами Ніни Талпи, торік охочих відпочити було настільки багато, що адміністрація навіть сумнівалася, чи вистачить місць для всіх.
Містечко не позиціонує себе як готель і пропонує кемпінговий варіант відпочинку.
«Якщо людина звикла до моря, великих пляжів, телевізора у номері, то їй не до нас. Коли телефонують і питають на першій чи другій лінії ми розташовані, то пояснюємо, що ми пропонуємо сучасний відпочинок серед природи та затишку», — розповідає вона.
За словами адміністраторки, у цьому році, у порівнянні з минулим, відпочивальників поменшало. Справа не лише в тому, що чоловіки не охоче їдуть через блокпости, де можуть отримати повістку, а й у відключеннях світла.
«Весь липень ми були майже без електрики. Вранці світло вмикали з 6:00 до 8:00, потім ще ввечері подавали на декілька годин. Крім того, в цей період була аномальна спека», — додає адміністраторка.
Наразі у кемпінг частіше приїжджають з Первомайська, Миколаєва, Вознесенська, хоча є тут відпочивальники з Кропивницького, Києва, Одеси.
Глемпи та місцеві настоянки на «радоновій воді»
У цьому році адміністрація містечка вирішила не заставляти всю територію будиночками, щоб було більше місця. Тому у «Рrotych» встановили глемпи – сучасні намети з терасами, всередині яких можна поставити меблі, ліжка, обладнати душ, або декілька кімнат. У США та Європі глемпи вже давно використовують для відпочинку на природі.
Глемпи, встановлені у «Рrotych», розраховані на проживання двох людей.
«У ньому не можна розмістити родину з двома чи трьома дітьми. Тому відпочивальники з дітками обирають модульні будинки з додатковими ліжками, окремим туалетом і душовою, а молодь віддає перевагу глемпам з терасами», — розповідає адміністраторка.
Доба відпочинку в глемпі в будні коштує 1600 гривень, а у будинку – 1700 гривень. У п’ятницю та на вихідні ціна вища.
У кемпінгу пропонують різні види відпочинку на будь-який смак. Ті, хто любить поплавати та позасмагати на пляжі, можуть піти на озеро. Прихильникам активного відпочинку пропонують рафтинг з інструктором на Південному Бузі або пішу прогулянку на Протичанську скелю.
«Рафтинг вже не такий екстремальний, як раніше, через те, що впав рівень води. У деяких місцях рафт сідає на мілину і його треба переносити. Але навіть «лайтовий» рафтинг має попит. Людям цікаво помилуватися з човна природою. Майже всі, хто буває у нас, хоч раз під час відпочинку сплавляються по Південному Бугу», — розповідає Ніна.
Менший попит мають піші екскурсії, хоча, якщо є охочі, адміністрація домовляється з екскурсоводами.
Неподалік від кемпінгу розташовані мангальні зони, де можна готувати самим, і кафе. Ціни у закладі доступні, перші страви коштують від 90 до 150 за порцію, а другі – від 70 до 130 гривень. У невеликому магазинчику, крім традиційних напоїв, продають настоянки місцевого виробництва на «радоновій воді».
Млин Скаржинського та Компанійська скеля
На протилежній околиці Мигії можна подивитися млин, побудований у 1888 році місцевим поміщиком Йосипом Скаржинським. П'ятиповерхова будівля з граніту та цегли здаля схожа на старовинне помістя.
Млин, який свого часу проєктував інженер Владислав Яскульський, колись переробляв понад 32 тонни зерна за добу. Наприкінці ХІХ століття у млині встановили динамо-машину і тут почала працювати сільська електростанція. Вже у 20-х роках минулого століття її переробили у гідроелектростанцію, яка працює і сьогодні.
Неподалік від млина є Компанійська скеля, на яку доволі просто дістатися навіть без спеціального обладнання, і з якої відкривається неперевершений вид на Південний Буг.
У Мигії, як і у Первомайську, часто спрацьовує сигнал повітряної тривоги. Але відпочивальники та місцеві жителі на це майже не реагують. У село приїжджають не лише ті, кому подобається екстремальний відпочинок, а й люди, які люблять провести час на природі подалі від міської метушні, розважальних центрів, нічних клубів та натовпу.
